Мец Юрій Семенович

Доктор технічних наук, професор, академік АГН України, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки, учасник почесного списку «Вчені XXI століття» (Кембридж, Велика Британія).

Закінчив у 1953 році Криворізький гірничорудний інститут за фахом гірничий інженер. Почав роботу на Донбасі в Каракубському рудоуправлінні флюсових вапняків начальником підривних робіт.

Керуючи колективом колишніх саперів-фронтовиків, навчився усьому «що треба і не треба» у підривній справі, наприклад, на кар'єрах флюсових вапняків, доломітів і магнезитів вперше в СРСР в масових масштабах опанував «короткоуповільнене підривання»

В рамках шефської допомоги його підрозділ обрушав застарілі копри, вугільні естакади, водонапірні башти, градирні, торпедував артезіанські свердловини для підвищення дебіту, проводив валку цегляних і сталевих димових труб та багато іншого.

З початком будівництва ГЗК у Кривбасі Юрія Семеновича було запрошено в НДГРІ для створення відділу підривних, а потім відкритих гірничих робіт.

Ю.С. Мец сформував науковий напрям діяльності відділів, створив лабораторну базу, оснащену сучасним обладнанням (підривною камерою за типом тієї, що функціонувала в Чорноголовці при АН СРСР, фоторегістраторами зі швидкістю 3 млн кадрів в секунду, електронним мікроскопом із збільшенням у 180 тис. разів, лазерною лабораторію, вібропресом, складом ВР і засобів підривання та іншим).

Юрій Семенович написав під проводом великого вченого і педагога Михайла Галактіоновича Новожилова кандидатську дисертацію, присвячену підриванню рудних площ, причому спочатку робота планувалась лише з приводу однорядного підривання свердловин. У 1962 році в Магнітогорському гірничо-металургійному інституті їм. Носова відбувся успішний захист дисертації. Цьому посприяло також знайомство з Паулем Едуардовичем Зуркопфом – вченим, естетом, улюбленцем студентів.

Справжньому вченому ніколи сумувати. Тим більше, коли проблеми в гірничій справі зростають. Низький вміст магнетиту 34 – 37 % в залізистих кварцитах дозволяв отримувати концентрат з вмістом заліза 61 – 63 %, а ринок вимагав 68 – 69 % (межа 71,2). У Юрія Семеновича виникла ідея розробки «вибуховим супердробленням»: руда дробиться на дрібні частини або фрагменти ще до того, як настане черга коштовних та енергомістких етапів навантаження, перевезення, дроблення, подрібнення та розкриття мінералів при збагаченні. Як нова парадигма в гірничовидобувній промисловості – підвищення рентабельності при одночасному скороченні споживання енергії.

Він оформив свої дослідження, винаходи та впроваджувальні роботи у вигляді докторської дисертації і захистив одноголосним рішенням в Московському гірничому інституті. Незабаром одержав у ВАКу звання професора.

Робота пішла. Замість морально застарілих порошкоподібних амонітів випробував і налагодив виробництво і впровадив гранульовані ВР – грамоніти, грануліти різних модифікацій та вибухозаряди для відкритих і підземних гірничих робіт (автори С. Л. Дубнов, Ю. С. Мец, З. Р. Поздняков, І. Т. Колесніченко). Будучи членом одного з Комітетів РЕВ, безпосередньо керував впровадженням цих ВР і нових способів підривання на гірничих підприємствах Югославії, Болгарії, Румунії, Угорщини, Чехословаччини і Польщі.

Для заряджання гранульованими ВР свердловин і мінних камер Ю.С. Мецом були сконструйовані пневмозарядники для підземних рудників. Вони успішно експонувалися на ВДНГ СРСР і впроваджувалися на кар’єрах СРСР.

Для відкритих гірничих робіт фахівцями ІГТМ та кафедрою відкритчиків ДГІ під керівництвом професора М.Г. Новожилова сконструйовані прекрасні зарядні машини типу МЗ-8, які у поєднанні з раніше створеними за участі Меца гранульованими ВР дозволяли створити безпечну, ефективну та комфортну технологію заряджання свердловин на кар'єрах.

Проведення експериментальних масових вибухів на кар'єрах під контролем Держгіртехнагляду і за персональної відповідальності Ю.С. Меца дозволило під безперервним сейсмоконтролем випробувати і впровадити нові розробки вчених НДГРІ, ДГІ, ІГТМ, підриваючи при цьому до 100 тис. т ВР на рік (а це 4 – 5 Хіросімських атомних бомб у тротиловому еквіваленті). Роботи проводились в умовах багатотисячного міста з висотною житловою забудовою, викликаючи якщо не захоплення, то здивування іноземних гостей.

Під науковим керівництвом Михайла Галактіоновича Новожилова співробітниками ДГІ та ІГТМ Б.М. Тартаковським, М.І. Друкованим, В.І. Комиром, Е.І. Єфремовим, М.С. Четвериком, Ю.А. Дриженко, Г.Д. Пчолкіним, Ф.В. Кучерявим, працівниками ДП «НДГРІ» Ю.С. Мецом, С. Запарой, С.А. Поповим, проектувальниками «Кривбаспроекту» та працівниками ГЗК вперше в СРСР обґрунтовано, спроектовано і реалізовано на практиці циклічно-потокову технологію ведення гірничих робіт, що знайшла застосування на багатьох кар’єрах.

Ю.С. Мец розробив методи вибухового супердроблення. Тільки через півстоліття австралійські інженера опублікували щось подібне (Mining Magazine, december 2014, «Вибухові роботи ультрависокої інтенсивності»).

В Україні ідею супердробления вирішили здійснити шляхом проведення ядерного вибуху. Для цього Ю.С. Мецу було доручено очолити роботи з проектування гірничого підприємства нового типу на Артемівському родовищі Кривбасу. Але готовий проект було заморожено через мораторій на ядерні випробування.

Пізніше Ю. С. Меца як «спеціаліста» в галузі атомних вибухів відрядили до Києва в держкомісію по Чорнобилю. Там йому вдалося відстояти невикористання для радіоактивних відходів старих шахт Кривбасу, а потім розробити з іншими фахівцями технологію споруди «могильників» в межах зони відчуження.

Керував написанням 26 кандидатських і 4 докторських дисертацій.